У 1859 році пан Сімпсон винайшов перший у світі електричний нагрівальний елемент і отримав патент на цей продукт. Електричний нагрівальний елемент складається з металевої дротяної котушки, яка закріплена в металевій трубці, а металева трубка та металевий дріт ізольовані керамічними ізоляційними матеріалами, щоб стати нагрівальним тілом, яке є нашим добре відомим електричним нагрівачем.
Через відсутність певного технологічного обладнання на той час цей винахід не може бути застосований, і немає відповідного резистивного дроту як опорного нагрівального матеріалу, і матеріалом, який можна використовувати, є лише залізний дріт. Однак, оскільки питомий опір залізного дроту дуже малий, важко отримати високу напругу, а дріт опору з дорогоцінних металів коштує дорого.
Виробництво та розробка нагрівальних елементів не почало набирати обертів до 1910 року, коли в Сполучених Штатах вже виробляли нікель-хромовий сплав, який мав високу термостійкість і високий питомий опір, а також були доступні штучні неорганічні ізоляційні матеріали. З тих пір основні умови для виробництва електричного нагрівального елемента були виконані.
Справжній розвиток електронагрівачів отримав під час Першої світової війни, коли основний процес був розроблений порошковим методом, а в 1918 році General Electric Company США надала патент на продукцію (Generalelectric США), яка складається з металеві трубки. У трубці концентрично розташоване коло спіралі нагрівального дроту, навколо порошкоподібний ізоляційний матеріал.
Але й цей підхід не спрацював, бо не було ні відповідних машин, ні способів виробництва. До середини 50-х років у Європі використовуваний метод був досить складним, що призводило до великих витрат, і лише після (Bulten Kanthal) просування Сполученими Штатами (OAKLEY) оригінального дизайну машинобудування для американського ринку, Застосування і популярність його електричного нагрівального елемента сприяли всьому світу.
